Книжка Блейка Снайдера «Врятуйте кицьку! Як блискавично писати живучі тексти»
«Врятуйте кицьку! Як блискавично писати живучі тексти» — посібник зі сценарної майстерності, який навчить вас створювати сценарії з хорошим комерційним потенціалом. Автор, американський сценарист Блейк Снайдер, підходить до написання сценаріїв з погляду бізнесу і дає поради, як створювати сценарії, які матимуть вдалу назву, яскравих персонажів і цікаві діалоги. І які, найголовніше, можна буде продати кіностудіям.
Книжка «Врятуйте кицьку!» свого часу зробила Блейка Снайдера одним з найбільш затребуваних наставників зі сценарної майстерності в кіноіндустрії. Снайдер проводив міжнародні семінари та майстер-класи для письменників, а також організовував консультаційні сесії для кількох великих голлівудських кіностудій. За книжкою «Врятуйте кицьку!» вийшло продовження — посібник «Save the Cat! Goes to the Movies», в якому Снайдер аналізує структуру 50 знакових фільмів, а також книжка «Save the Cat! Strikes Back: More Trouble for Screenwriters to Get Into... and Out Of», в якій розповідається про складнощі, з якими стикаються автори сценаріїв під час роботи над своїми текстами. На цьому, на жаль, кар’єра Блейка Снайдера раптово обірвалася — він помер у 2009 році від серцевого нападу.
Блейк Снайдер починав кар’єру сценариста з роботи над циклом з 13 дитячих телевізійних передач студії «Disney». Загалом за 20 років кар’єри в кіноіндустрії Снайдер як автор і співавтор доклав руку до створення 75 сценаріїв. На момент виходу книжки «Врятуйте кицьку!» Снайдер продав кіностудіям 13 незалежних сценаріїв, що принесло йому, як він стверджує, мільйони. Проте далеко не всі сценарії були екранізовані.
Мені вдалося знайти інформацію про два фільми, над якими працював Блейк Снайдер:
- Комедія 1992 року «Стій, або моя мама стрілятиме» (Stop! Or My Mom Will Shoot) з Сільвестром Сталлоне. Я цей фільм дивився. На мій погляд — чудова комедія з хорошими акторами. Але критики рознесли цей фільм, а сам Сталлоне і досі жаліється, що знімався в ньому. Як на мене, критика абсолютно несправедлива.
- Сімейна комедія 1994 року «Відкритий чек» (Blank Check). Цей фільм критикам теж, м’яко кажучи, не дуже сподобався. Я його нещодавно переглянув. Простенька, стандартна для 90-х сімейна комедія. Не шедевр, але й поганим я б цей фільм не назвав.
Блейк Снайдер любив працювати у жанрі сімейної комедії. Саме до цього жанру належить більшість сценаріїв, які він продав кіностудіям.
Може здатися дивним, що кіностудії платили чималі гроші за сценарії, які потім так і не реалізовували. Річ у тім, що в часи, які стали найбільш успішними для Снайдера в фінансовому плані, Голлівуд переживав «лихоманку незалежних кіносценаріїв». Керівники кіностудій готові були піти на будь-що, аби отримати оригінальний сценарій та обійти конкурентів. В той період вартість сценарію могла сягати одного мільйона доларів. Ніхто не думав про те, чи окупиться така інвестиція, головне, аби сценарій не потрапив до конкурентів.
Кіносценарії можна поділити на дві категорії. Перша — коли сценарій замовляє студія, і автор отримує завдання, про що саме він має писати. Також до цієї категорії належить створення сценарію на основі літературного твору. Друга категорія — так звані «спекулятивні сценарії». Це коли сценарист сам вирішує, про що писати, і потім намагається продати готовий сценарій продюсеру або кіностудії. В таких сценаріях більше уваги приділяється сюжету, а успіх автора залежить від вміння показати історію через дію та діалоги.
Ця книжка Снайдера здебільшого є посібником з написання саме таких «спекулятивних сценаріїв», хоча наведені в ній принципи можна використовувати й в роботі над будь-якими іншими літературними творами.
Спочатку Блейк Снайдер розповідає, як написати ідеальний логлайн. Логлайн (logline) — це лаконічний опис фільму одним або двома реченнями. Це коротка відповідь на питання «Про що ця історія?» Логлайн містить певні гачки, завдяки яким вдається зацікавити глядача або кіностудію.
Далі Снайдер пропонує власну класифікацію жанрів кінофільмів. За словами Снайдера, стандартні типи жанрів, такі як романтична комедія, біографія або епос, не дуже багато говорять про історію. Запропонована Снайдером класифікація складається з 10 категорій. В ній є такі категорії, наприклад, як «Подорож за золотим руном», «Монстр у будинку», «Джин із пляшки» та інші. Така класифікація, на думку автора, дозволяє краще зрозуміти, як працює сюжет. Цікава класифікація, на мою думку.
Також Снайдер пропонує використовувати створену ним власну структуру сценарію, яка складається з 15 пунктів. Це ключові елементи, які мають бути в кожній історії. Колись автор книжок про сценарне мистецтво Сід Філд запропонував триактну структуру історії. З того часу інші автори створюють на основі цієї парадигми власні варіації, розбиваючи кожен акт на підпункти. Структура Снайдера також складається з трьох головних актів, розбитих на додаткові елементи. Снайдер навіть вказує конкретні номери сторінок сценарію, де мають розташовуватися ці елементи.
Снайдер пропонує читачу готовий шаблон, за яким можна створювати сценарій, з точними позначками, коли в історії мають відбуватися ті чи інші події. З одного боку, це зручно. З іншого, використання такого шаблону може призвести до появи великої кількості однотипних сценаріїв. Через це запропоновану Снайдером структуру нерідко критикують.
Далі Снайдер розповідає про один з найнеобхідніших будь-якому сценаристу інструментів після паперу, ручки й комп’ютера — дошку. Мова йде про дошку, яку можна повісити на стіну і потім прикріпляти до неї картки з прописаними на них елементами сюжету. Використання дошки дозволяє краще побачити розвиток історії. Можна окинути оком усі пункти й зрозуміти, де є провисання чи слабкі місця. Також за допомогою дошки та карток можна прослідкувати зміну емоційного фону в сценах — кожна картка з описом сцени має містити відповідну позначку. Снайдер стверджує, що зміна емоційного настрою має відбуватися в кожній сцені. І в кожній сцені має бути конфлікт.
В розділі, який називається «Непорушні закони сценариста», Снайдер пропонує розроблені ним правила написання сценаріїв. Перший пункт, від якого походить назва усієї книжки, називається «Врятуйте кицьку!». Снайдер запевняє, що під час першої появи головний герой має зробити вчинок, завдяки якому він завоює симпатії глядачів. Таку сцену Снайдер називає «сценою порятунку кицьки».
Снайдер зізнається, що це правило вийшло дуже спірним. За його словами, деякі сценаристи, яким він показував рукопис, лякалися цього правила й називали його «найгіршою з його найкращих ідей».
Сенс у цьому правилі є. Головне, не дотримуватися його прямолінійно. Головний герой не обов’язково має зробити добрий вчинок. Наприклад, якщо головний герой фільму начиняє свинцем поганців, які вбили його дружину, ми однозначно йому симпатизуємо, хоча він теж є вбивцею. Тут спрацьовує принцип: якщо головний герой поганець, його опоненти мають бути ще гіршими. І «сценою порятунку кицьки» тут стає сцена з вбивством дружини. Нашому герою завдали болю, тому ми на його боці.
Загалом у переліку Снайдера вісім непорушних правил написання сценаріїв — цікавих і з трішки чудернацькими назвами.
В останніх розділах Снайдер розповідає, як виявити та виправити недоліки у сценарії, а також дає поради, як краще презентувати сценарій та як налагоджувати зв'язки в кіноіндустрії. Завершується книжка глосарієм з термінами, які часто вживаються в Голлівуді.
Створювати шедеври вас ця книжка не навчить, та й у творчому доробку самого Снайдера ви шедеврів не знайдете. Але свої сценарії автор успішно продавав — це факт. Тож на цьому він точно знався. Щоправда, чи заробляв би він на сценаріях стільки ж після того, як ситуації в кіноіндустрії змінилася, ми вже не дізнаємося.
Ця книжка Снайдера — чудова можливість зазирнути за лаштунки кіновиробництва. Снайдер розбирає ключові елементи фільмів і показує, як вони працюють, як їх можна покращити і яких помилок краще уникати. Снайдер дає готову модель, яку можна використовувати за основу під час роботи над сценарієм.
Більшість наведених Снайдером принципів дійсно працюють, свідченням чого є приклади використання цих принципів в успішних проєктах, а також приклади невдач, коли ці правила порушувались. Проте не варто забувати, що завжди є місце для виключень.
Наприкінці кожного розділу Снайдер наводить практичні завдання, які дозволяють краще розібратися у запропонованих принципах. Книжка цікава, з легкою манерою викладення. Вона буде зрозумілою і корисною як новачку, так і професіоналу.