Категорії
Прочитане

Роман Джилліан Флінн «Загублена»

«Загублена» — роман американської письменниці Джилліан Флінн. Одразу після публікації роман став бестселером. За сценарієм, який написала сама Джилліан Флінн, Девід Фінчер зняв фільм «Загублена», який вийшов у 2014 році.

Про сюжет. Дружина Ніка Данна Емі зникає за загадкових обставин у день п’ятої річниці їхнього шлюбу. Поліція починає пошуки. Факти, які вказують на те, що подружнє життя Ніка й Емі було не таким уже й ідеальним, а також неправдиві твердження й дивна поведінка Ніка наштовхують на думку: можливо, Нік Данн вбив свою дружину?

Жоден із персонажів цього роману не викликає симпатії. Сестра Ніка Марго могла б бути світлою плямою на тлі інших персонажів, якби не деякі її непристойні фрази. Освічена жінка, яка закінчила коледж і отримала науковий ступінь, «фінансистка з мозком космічного інженера», чомусь іноді сипала фразами з лексикону портового вантажника. Нік, цей «вдумливий філософ», як він себе одного разу називає, мало того, що виявився ганчіркою, так ще й робить ідіотські вчинки. Емі… «Дивовижна» Емі тут дійсно здивувала, але не з гарного боку.

Мотивація персонажів викликає сумніви. Думки й погляди персонажів позбавлені логіки і здорового глузду.

У той момент, коли авторці потрібно було перевернути все з ніг на голову, злочинець (назву цю людину так, щоби не було спойлерів), який цілий рік ретельно готувався, який подбав про будь-яку дрібницю, який передбачив усе, що тільки можливо, раптом відмовляється від задуманого. 12 місяців людина була впевнена, що іншого виходу немає, що вчинити потрібно саме так, а потім через якусь маячню відмовляється від свого задуму. Усе це виглядало відверто фальшиво. Людина, чиї «вчинки підпорядковані плану, розпорядку й дисципліні», раптом починає поводитися як ідіот і робить помилку за помилкою, бо авторці просто потрібно це для несподіваного сюжетного повороту.

Одного з підозрюваних поліцейські одразу виключають зі списку можливих злочинців, вони б’ють себе кулаком у груди і стверджують, що він поза підозрою. З якої причини, авторка не каже. Зате пізніше, коли цього підозрюваного потрібно було видати за справжнього злочинця, поліція миттєво погодилася з цією версією й забула про причини, за яких він був «поза підозрою». Можливо, і причин ніяких не було. Для Джилліан Флінн це неважливо, адже все можна пояснити несумлінним розслідуванням. Але прискіпливий читач відчує, що його водять за ніс.

Версія, яку підсовує читачам і поліції авторка, зовсім не виглядає правдоподібною. Складна конструкція, яку побудувала Флінн, тримається на безтолковості поліцейських. Усе тримається на випадковості: тут ніхто нічого не побачить, тут ніхто нічого не почує, цім свідкам не повірять, тут ніхто не здогадається.

Наприкінці роману Джилліан Флінн висловлює подяку поліцейським, які її консультували, і яким вона надсилала тисячі листів із запитаннями. Не знаю, про що питала Джилліан Флінн у цих листах, може, про те, як часто і в якій кав’ярні копи купують пончики, але в цьому романі поліцейські виглядають повними ідіотами. До речі, у фільмі показано більш ретельне розслідування, принаймні на початку. Але коли цього потребує сюжет, розслідування перетворюється на фарс. Чого тільки варта сцена допиту наприкінці роману!

Очевидно, для Джилліан Флінн розслідування в цьому романі було на другому плані. Вона показує читачу внутрішній світ своїх героїв і всіма засобами підводить їх до тієї розв’язки, яка, на її думку, буде для них логічною. І не помічає, що її герої суперечать самі собі, що мотиви їхніх вчинків виглядають зовсім непереконливо.

У цьому романі більше психологічної драми, ніж детектива чи трилера. Роман складається з трьох частин. Розділи, написані від імені Ніка, чергуються з розділами, написаними від імені Емі. Такий підхід дозволяє читачу побачити ситуацію з різних точок зору, але водночас це дозволяє трохи заплутати читача. Перша частина сприймається нормально, поки не починаються несподівані сюжетні повороти. Далі все менше та менше віриш у цю історію. Від усього в цій історії віддає фальшем.