Категорії
Враження

8 найяскравіших вражень за минулий рік (2018)

Новий рік хочеться розпочати не з розробки чергових наполеонівських планів по підкоренню всесвіту, а згадати щось цікаве, що трапилося зі мною минулого року. 2018-й хоч і промигнув, зараза, дуже швидко, та деякі приємні згадки по собі все ж залишив.

Отже, список моїх найяскравіших вражень за минулий рік.

Концерт

Квартет Єгорова. Фото: Pyhpohoti, Creative Commons

З відвіданих минулого року концертів найбільше запам’ятався «Старий Різдвяний джаз» у виконанні Квартета Єгорова, який відбувся всередині грудня в Запорізькій обласній філармонії. Сподобалася тепла і дружня атмосфера, чудові пісні й не менш чудове виконання. Особливо запам’ятався неймовірно позитивний Дмитро Александров, який ушкварював на саксофоні. Це було драйвово!

Музика

Boards of Canada

З музичних відкриттів минулого року особливе місце в мене займає, безумовно, шотландський дует Boards of Canada. Хлопці з Boards of Canada створюють цікаву електронну музику з незвичним звучанням. Гадаю, влучний опис їхньої музики наведено у Вікіпедії: «музика дуету являє собою теплі, скрипучі, штучні звуки з телеефіру 1970-х».

Уперше про цей колектив я почув ще два чи три роки тому: в одному інтерв’ю шотландський письменник Ієн Ренкін розповідав про музику, під яку зазвичай займається творчістю, і серед іншого була незнайома мені назва Boards of Canada. Я записав її в записник, аби потім подивитися, що воно таке, але так і не зробив цього. Й ось, розбираючи старі записи в січні минулого року, я натрапив на цю назву й нарешті вирішив прослухати, що ж це за музика. Чесно зізнаюся, я не одразу в неї «в’їхав». Але я знову і знову повертався до прослуховування то одного, то іншого альбому, і поступово ввійшов у смак: ця музика настільки припала мені до душі, що останні місяці я найчастіше слухав саме Boards of Canada.

Книжка

«Звичайна вдячність» Вільям Кент Крюґер

Минулого року я читав менше, ніж зазвичай, особливо в другій половині року. З прочитаного найяскравіші враження по собі залишив роман американського письменника Вільяма Кента Крюґера «Звичайна вдячність».

Події цього роману розгортаються в маленькому американському містечку в 1961 році, коли оповідачу, Френку Драму, було лише 13 років. За одне літо в житті Френка сталося багато подій, найтрагічніша з яких стосувалася безпосередньо його родини.

У романі присутня детективна складова, але це детектив незвичний. Розслідування тут далеко не на першому плані. Це глибокий і різноплановий роман про дорослішання та випробування віри. Трагічні події змушують Френка замислюватися над такими питаннями, як добро і зло, родинні стосунки, дружба і зрада.

Спектакль

Минулого року вдалося відвідати кілька спектаклів, з яких найбільше вразила вистава «За двома зайцями», яка йшла в театрі імені Магара. Вистава була трохи осучаснена, але їй це жодним чином не нашкодило — усе було органічно: і танці, і музичний супровід, і декорації. Сподобався Свирид Петрович Голохвостий у виконання Дмитра Клопота, кумедним вийшов Прокіп Сірко, якого грав Анатолій Сиротенко, запам’яталася весела Химка, яку зіграла Клара Щедріна. А найбільше вразила Проня у виконанні Катерини Стаценко. Й образ вийшов цікавим, і зіграно було чудово!

Фільм

Трилер «Проста послуга»

Чесно кажучи, я рідко дивлюся кіно-новинки, частіше переглядаю щось старе. З побаченого за минулий рік набереться не більш ніж п’ять нових фільмів, і якщо вибирати з них найцікавіший, то я б виділив трилер «Проста послуга» з Анною Кендрік та Блейк Лайвлі в головних ролях.

Головна героїня фільму — молода вдова Стефані, яка веде популярний кулінарний відеоблог і виховує маленького сина. Одного разу Стефані знайомиться з Емілі — матір’ю хлопчика, з яким у школі товаришує її син. Стефані в захваті від незвичайного та цікавого життя Емілі. Вона із задоволенням допомагає новій подрузі. Але одного разу Емілі просить Стефані забрати її сина зі школи, після чого безслідно зникає.

Цей фільм трохи нагадує «Загублену», але він, чесно кажучи, сподобався мені набагато більше, ніж фільм Фінчера. Чим фільм сподобався: доволі цікавий сюжет, гарне музичне супроводження, яскравий образ Емілі у виконанні Блейк Лайвлі. Загалом вийшло доволі непогане кіно.

Регата

Компанія, у якій я зараз працюю, двічі на рік — влітку та взимку — влаштовує корпоративи для своїх працівників. Минулого літа це була вітрильна регата в Києві.

Місцем збору була стоянка яхт і катерів «Рив’єра». Ми розділилися на п’ять команд. Кожен екіпаж яхти складався із семи учасників, а також капітана й інструктора з яхтової школи.

Спершу в нас був пробний заплив. Під керівництвом капітана й інструктора ми вчилися керувати яхтою — ставити вітрила й маневрувати. Хоч ні в кого з нас не було досвіду керування такою штуковиною, загалом ми непогано справлялися. Принаймні нікому не заїхало гиком по кумполу й ніхто не полетів за борт під час наших маневрів.

Перший заплив ми ледь не виграли, на якусь дещицю відстали від лідера. А ось в основному запливі в нас усе виходило не так гарно. Наші рухи були не такими вправними, яхта нас не слухалася, а підступний вітер постійно намагався віднести нас в інший бік. У підсумку ми прийшли до фінішу передостанніми.

Хоч там як, загалом регата залишила по собі позитивні враження. Ми чудово провели час і отримали новий досвід. Мені особисто ця подія запам’яталася, вона точно заслуговує на місце в списку найяскравіших вражень минулого року.

Ручки

У мене з’явилася нова пристрасть — перові ручки!

Я завжди, скільки себе пам’ятаю, був небайдужим до усякого письмового приладдя, у тому числі до перових ручок. Але до останнього часу я рідко ними користувався. У мене була одна-єдина ручка, яка випадково потрапила до мене років 10 тому. Час від часу я згадував про неї, заправляв, деякий час користувався й потім знову забував про неї.

Навесні минулого року ця ручка зламалася, і я став шукати для неї заміну — почав вивчати тематичні сайти та форуми. І мене поглинув цей безмежно цікавий світ перових ручок і чорнила! Мабуть, розпалилася пристрасть, яка весь час дрімала десь всередині.

Я захопився не на жарт. Я передивився безліч відео-оглядів та перечитав купу відгуків. І я, звісно ж, обзавівся кількома новими ручками. Але мова не йде про колекціонування. Головний кайф — писати ними! Я заново відкрив для себе, наскільки неймовірно приємним може бути письмо пером!

Творчість

Мушу зізнатися: минулий рік у плані творчості вийшов у мене зовсім поганеньким. Я довгий час перебував у стані творчого ступору й майже нічого не писав. Принаймні такого, що не соромно було б комусь показати. Тому те, що в листопаді я після тривалої паузи знову почав вести блог, стало для мене однією з найважливіших та найприємніших подій року.