Роман Бенджаміна Стівенсона «Усі в цьому поїзді — підозрювані»
«Усі в цьому поїзді — підозрювані» — детективний роман австралійського письменника Бенджаміна Стівенсона. Це другий роман про письменника Ернеста Каннінґема. В першій книзі, яка називається «Усі в моїй родині — вбивці», Каннінґем зумів розкрити серію вбивств, які сталися на гірськолижному курорті, де зібралася уся родина Каннінґемів. Ернест Каннінґем написав про це книжку, яка стала успішною, і тепер його запросили на Австралійський фестиваль авторів детективів.
Учасники фестивалю, серед яких семеро письменників, члени фан-клубу, а також видавці та літературні агенти, вирушають у подорож на знаменитому поїзді «Ган», маршрут якого пролягає через величезну австралійську пустелю. Під час поїздки стається вбивство. Під підозрою опиняються усі пасажири потягу, в тому числі й сам Ернест Каннінґем.
Стівенсон знову використовує популярний сюжет з класичних детективних романів, коли убивство стається у відокремленому від зовнішнього світу місці, а коло підозрюваних є обмеженим. Ідею з убивством у потязі Бенджамін Стівенсон, безсумнівно, запозичив з роману Агати Крісті «Убивство у Східному експресі».
Роман залишив по собі неоднозначні враження. З одного боку, інтрига непогано закручена. Було цікаво спостерігати за розвитком подій. І до мотивації персонажів цього разу менше питань, якщо порівнювати з попереднім романом про Каннінґема.
З іншого боку, Стівенсон знову, з першої ж сторінки, починає дурнувату гру із читачем. Замість того, аби розповідати цікаву історію та інтригувати несподіванками, які виникають завдяки ладно скроєному сюжету, він підкидає штучні «заманухи».
На початку автор (тобто Каннінґем, роман написаний від першої особи) обіцяє бути надійним оповідачем і, щоб підкріпити свою добросовісність, перераховує абсолютно усі злочини, які будуть скоєні на сторінках роману — не тільки у поїзді, а й ті, що сталися за багато років до цієї поїздки і які мають відношення до сюжету. Він заздалегідь вказує, ніби поміж ділом, в якому розділі йому загрожуватиме смертельна небезпека.
Також він на початку вказує, скільки разів у книзі буде згадане ім'я вбивці. Потім кілька разів він наводить проміжний підсумок — скільки разів вже було використане ім'я кожного з персонажів. Можете не сумніватися, у цей підрахунок закралася помилка, яку автору потім довелося виправляти.
І словами не передати, як мене дратували ці дурниці. Єдине пояснення, чому вони з'явилися в романі — це у Стівенсона таке своєрідне почуття гумору. Можливо, подібні елементи додають певної оригінальності творам Стівенсона, але вони аж ніяк не є доречними. Вони не дають сприймати його романи серйозно.