Книжка Джоша Макдауелла «У пошуках відповідей: "Код да Вінчі"»
Джош Макдауелл — американський проповідник і письменник, автор і співавтор понад сотні книжок християнської тематики. Я вже писав про книжку Макдауелла «Не просто тесля», в якій він намагався довести божественну сутність Ісуса. Виявилося, що українською перекладена ще одна книжка Макдауелла — «У пошуках відповідей: "Код да Вінчі"», тож я вирішив ознайомитися і з цією його роботою. Перед цим я спеціально перечитав роман Дена Брауна, аби освіжити в пам’яті деталі сюжету.
Причина появи на світ цієї книжки Макдауелла цілком очевидна — теорія з роману «Код да Вінчі» про те, що Ісус був звичайною людиною, був одружений із Марією Магдалиною й у них була дитина, суперечить офіційній позиції церкви з приводу того, ким був Ісус. І, на думку Макдауелла, прочитання «Кода да Вінчі», а також перегляд знятого за романом фільму можуть похитнути віру багатьох людей.
Тут одразу хочеться зазначити: якщо якесь твердження засноване на фактах, жоден роман чи фільм не змусить у ньому сумніватися. Поява фільму «Марс атакує» не змусить науковців замислитись: може, ми щось пропустили, і життя на Марсі справді існує? Вони знають, що його там немає! Тож якщо чиясь віра від роману Дена Брауна похитнулася, значить, окрім збірки міфів за цією вірою нічого не було.
На початку Макдауелл зазначає, що ця його праця є лише спробою віднайти відповіді на питання, породжені романом «Код да Вінчі», та глибше дослідити теми, підняті в ньому. Також Макдауелл пише, що ця книжка — лише перший крок на довгому шляху. Що це перший крок, сперечатися не стану, питання у тому, чи веде запропонований Макдауеллом шлях у правильному напрямку. У цьому і спробуємо розібратись.
Книжка невеликого обсягу. Складається вона здебільшого з діалогів трьох вигаданих персонажів — студентів Кріса, Мета й Андреа. Друзі щойно подивилися фільм «Код да Вінчі» і побачене збило їх з пантелику. Вони вирішують прочитати роман Дена Брауна і в процесі читання регулярно зустрічаються для обговорення книжки за чашкою кави.
Спочатку друзі обговорюють згадані у романі організації й роблять висновок, що «Опус Деї» та Орден Тамплієрів справжні, а «Пріорат Сіону» — вигадана організація. Також у друзів виникли сумніви, що Ден Браун правильно вказав в романі мету діяльності тамплієрів.
Ці відкриття наводять друзів на думку, що більшість «таємного» в романі Дена Брауна є вигадкою. Мет каже з цього приводу:
Це нагадує мені книги Енн Райз, які ти так любиш. Невже ти думаєш, що описи вампірів у них настільки ж правдиві, як і описи вулиць та міст?
Слушна думка. Проте дехто вважає, що описані в одній древній книзі справжні історичні події та місця є доказом того, що й описані в ній дива є справжніми. Хіба ні?
Далі друзі обговорюють висловлювання Лі Тібінга про Біблію та імператора Костянтина. Так, в одному з епізодів «Коду да Вінчі» Лі Тібінг каже, що свого часу до канону Біблії включили тільки ті тексти, які підтверджують божественну сутність Ісуса, а Євангелія, з яких можна зробити висновок, що Ісус був звичайною людиною, відкинули.
Друзі починають розбиратися, як був сформований канон. Вони спілкуються з якоюсь дивною професоркою, яка запевняє, що це не імператор Костянтин, як стверджується в романі Дена Брауна, приклав руку до складання канону, а ще до нього все було визначено досить чітко. На основі чого визначено? Церковники просто так вирішили:
Їхні головні переконання були сформовані вірою в те, що письмена пророків і апостолів були справжнім Божим словом.
Тобто жодних фактів, які б підтверджували правдивість одних текстів і вказували на сумнівність інших, немає. Хтось просто у щось там вірив. Церковники відкинули тексти, які їм не подобалися, а інші назвали Божим словом. Залізний аргумент.
Я не читав Євангелія, не включені до канону, тому не можу стверджувати, чи можна з них зробити висновок, що Ісус був звичайною людиною. Власне, я з тексту будь-якого Євангелія можу зробити єдиний висновок — діяння Ісуса, про які нам розказують, є вигадкою. В Ісуса міг бути історичний прототип, проте усі дива, які йому приписують — лише частина міфу.
Макдауелл спробував довести, що й у не включених до канону Євангеліях Ісус однозначно постає богом, а не звичайною людиною. І наводить цікавий епізод з Євангелія дитинства. У ньому розповідається, як малий Ісус у суботу грався з дітьми на березі струмка і наліпив з глини дванадцять горобців. Один із хлопчиків побіг до Йосипа й поскаржився на Ісуса. Йосип прибіг до струмка й спитав Ісуса, чого це той зневажає суботу і щось там ліпить. У відповідь Ісус плеснув у долоні, горобці перетворилися на справжніх і відлетіли.
На думку Макдауелла, цей епізод свідчить, що і в цьому Євангеліє Ісус творить дива, тож і тут він показаний не як проста людина.
А я б звернув увагу на інше. У наведеному епізоді Ісус справді зневажає суботу, що вважалося гріхом. А ще він використав надприродні здібності, щоб обманути Йосипа: мовляв, де ти бачиш, щоб я щось виліпив, то ж справжні горобці?
На мою думку, цей епізод (впевнений, існують й інші подібні) плямує ідеальний образ Ісуса, і саме тому це Євангеліє не потрапило до канону. І немає жодних доказів, що цей текст є вигадкою, а інші — правдою.
Повернімося до персонажів книжки та їхніх пошуків. Під час однієї з зустрічей Мет ставить напрочуд дивне питання стосовно роману Дена Брауна:
Отож, все це просто вигадка? Якщо все в цій книзі — неправда, то чому ж її видано таким великим тиражем, який умить зник з полиць книгарень? Як за мотивами такої книжки можна знімати фільм? І що примушує багатьох людей вірити їй?
Що це за маячня? До чого тут правда чи неправда? Книжки друкують великими тиражами, бо вони цікаві й через це люди охоче їх купують. Мет не знає, що таке художня література? І що б він, цікаво, сказав, побачивши наклади романів про Гаррі Поттера?
Далі вищезгадана професорка, до якої звернулися друзі, заявляє, що твердження про те, що Костянтин на Нікейському соборі організував голосування щодо визнання божественності Ісуса, є нікчемним. І у якості доказу наводить цитату з Біблії, в якій Петро каже Ісусу, що той «є Сином Бога Живого».
По-перше, в наведеній цитаті зовсім не говориться, що Ісус є богом. Там сказано, що він є сином бога. До речі, купу народу в Біблії хтось називає Сином Божим, не тільки Ісуса. І цей термін кожен трактує як хоче. По-друге, що там написано в Біблії, не є доказом хоч чогось.
Кожен трактує «божественне одкровення» як хоче. Саме тому у світі існує величезна кількість християнських конфесій. Усі вони спираються на той самий текст, але не можуть дійти згоди, як трактувати окремі його фрагменти.
Відомо, що свого часу Арій заснував власне вчення, яке заперечувало божественну сутність Ісуса. Через цього Арія й було скликано собор, на якому шляхом голосування було визначено, що Ісус є «тим же самим Богом за суттю, що й Отець». Єпископам, які відмовлялися підписати цей документ, погрожували засланням.
Факт у тому, що саме Костянтин організував офіційне визнання Ісуса богом. Нащо це заперечувати — незрозуміло. Тим більше за допомогою такого недолугого аргументу.
Далі друзі обговорюють точність описів архітектурних споруд і творів мистецтва у романі Дена Брауна. І з’ясовують, що не всі вони є абсолютно точними.
На основі всієї зібраної інформації друзі роблять висновок: «Код да Вінчі» — вигадана історія, а легенда про Святий Грааль — усього лише легенда.
Друзі вирішили не зупинятися на досягнутому й продовжити пошуки істини. Вони вирішили з’ясувати: якщо Ісус не був тим, ким змальовує його Лі Тібінг, ким він був насправді і як це стосується життя кожного з них особисто?
На черговій зустрічі Кріс заявляє, що слова і вчинки Ісуса та його учнів якнайкрасномовніше свідчать про його божественність.
Мет, до якого тимчасово повернулася здатність логічно мислити, відповідає на це:
Якщо Ісус називав себе богом, і так само називали його послідовники, це ще не означає, що він справді ним був.
Слушна думка. Але в Кріса знайшлися їй на противагу чотири неспростовні докази божественної природи Ісуса:
- Народження від діви.
- Чудеса.
- Месіанські пророцтва.
- Воскресіння з мертвих.
І що можна сказати стосовно цього переліку?
Для початку, звідки інформація, що сутність, яка є богом, має усі ці властивості, або хоча б одну з них? Те, що ці пункти вважають доказами церковники, взагалі нічого не означає.
А тепер коротенько розберемо ці пункти.
- Немає жодних доказів непорочного зачаття. Ані Ісуса від Святого Духа, ані Марії від святої Анни, ані будь-кого ще. І взагалі, як божественність пов’язана із непорочним зачаттям? Марія, як стверджується, з’явилася на світ завдяки непорочному зачаттю, але вона не є богом. Адам теж з’явився не завдяки сексуальному акту, тож і у його випадку можна говорити про непорочне зачаття. Але Адам не є богом. Тож чому у випадку Ісуса непорочне зачаття має на це вказувати? До того ж зачати можна людину, а бог, в якого вірять християни, існує вічно, тож його за визначенням не могли зачати.
- Немає жодних доказів, що Ісус творив якісь дива. Ба більше — самі дива ні на що не вказують. Є такий біблійний персонаж — пророк Єлисей. Він також, як стверджується, зцілював хворих і воскрешав мертвих. Чи доводить це, що він є богом? Ні. Тож з якого дива надприродні здібності іншої людини мають на це вказувати? Що стосується Єлисея, він напрочуд доброю людиною був. Якось він, як стверджують автори Біблії, прокляв дітей, які насміхалися з нього, і в результаті дві ведмедиці роздерли на шматки кілька десятків тих дітлахів. Не здивуюся, якщо виявиться, що цей добродій завдяки своїм надприродним здібностям вколошкав більше людей, ніж зцілив чи воскресив. Але це не заважає православним вірянам вшановувати цього пророка.
- Пророцтва були написані за сотні років до народження Ісуса. Ніщо не заважало авторам Нового Заповіту описати його біографію так, щоб вона відповідала пророцтвам.
- Немає жодних доказів воскресіння. До того ж у Біблії є й інші випадки воскресіння померлих, і в жодному з цих випадків це не вказує на божественність воскреслого. Так, Ісус воскресив Лазаря — Лазар не був богом, він був звичайною людиною. Вищезгаданий Єлисей воскресив сина сонамитянки — хлопчик не був богом, він був усього лише сином сонамитянки, про якого більше жодної згадки немає. Тож з якого дива воскресіння щось доводить?
Раз вже мова зайшла про всі ці докази, як тут не згадати індійського релігійного лідера й гуру Сатью Саї Бабу, якого дехто вважає втіленням бога в індуїзмі. Сатья Саї Баба, як стверджують його послідовники, теж з’явився на світ в результаті непорочного зачаття. І він, подібно до Ісуса, творив різні дива: матеріалізовував предмети, зцілював хворих, читав думки. Але на відміну від Ісуса, який помер майже дві тисячі років тому, Сатья Саї Баба творив «дива» у минулому столітті й помер усього якихось п’ятнадцять років тому. Багато хто з його послідовників ще живий і може особисто розповісти про подвиги гуру (а послідовників цих чимало — за різними оцінками, їхня кількість сягає 100 мільйонів). Чи вважає Макдауелл Сатью Саї Бабу богом?
Повернімося до наших «шукачів істини». Друзі, що цілком прогнозовано, відкинули здоровий глузд і після колективних обговорень дійшли спільного висновку, що Ісус таки є богом.
На цьому пригоди трьох «інтелектуалів» закінчуються, і слово знову бере автор. Макдауелл пише: хоча дійові особи його книжки й вигадані, в основу їхніх розмов покладені факти. А фактами Макдауелл, хто б сумнівався, вважає також й описані на сторінках Біблії дива.
Далі Макдауелл перемикається в режим проповідника й розповідає, хто такий Ісус, для чого він помер (до речі, як бог міг померти?) і таке інше. Також Макдауелл розповідає, як він сам навернувся на віру. Одного разу, після довгого сидіння над книжками у бібліотеці, він почув (у власній голові, звісно) голос, який сказав, що у Джоша немає під ногами твердого підґрунтя. Макдауелл відкинув наукові книжки й вхопився за релігійні, й у підсумку підґрунтя під ногами таки знайшлося. Чи продовжив Макдауелл й далі чути якісь голоси, він не повідомляє, але відповідь ви й самі можете вгадати.
Наприкінці Макдауелл наводить кілька цитат і тверджень, які мали б усе прояснити читачеві. Але результат вийшов протилежним — в розумної людини ті твердження мають викликати або подив, або купу нових запитань.
Наприклад, Макдауелл пише:
Бог обрав Свого Сина, Ісуса Христа, щоб примирити людину з собою.
Якщо Ісус — бог, а бог у християн один, то хто кого обрав? Ісус сам себе? Як тоді він може бути сам собі сином? Чи бога таки два, й один обрав іншого? Якесь безглуздя виходить, як не крути.
Далі слідує таке твердження:
Бог доводить свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками.
Отже, що ми маємо: бог, який за визначенням не може померти, таки примудрився сконати, але у вигляді власного сина, а потім сам себе воскресив. Знову якесь безглуздя.
Також Макдауелл наводить цитату з одного з перших розділів Дій:
Бог Ісуса цього воскресив, чого свідки всі ми!
Якщо Ісуса воскресив бог, значить сам Ісус ним не є, інакше це твердження не має сенсу.
Отже, підсумуємо: те, що історія про Святий Грааль з «Коду да Вінчі» є лише міфом, Макдауелл зумів довести, усе інше, заради чого і писалася ця книжка — однозначно ні. Такі от маємо «пошуки відповідей».