Роман Денніса Лігейна «Ті, що моляться про дощ»
«Ті, що моляться про дощ» — трилер американського письменника Денніса Лігейна. Це п’ятий роман з серії про приватних детективів з Бостона Патрика Кензі та Енджі Дженнаро. Раніше я вже читав перший роман з цієї серії, «Ковток напередодні битви».
Про сюжет. До Патріка Кензі по допомогу звертається молода жінка Карен Ніколс, яка просить детектива захистити її від докучань одного нахаби. Патрік Кензі та його друг Бубба Роговські трохи налякали негідника. Через деякий час Карен Ніколс залишає детективу на відповідачі прохання передзвонити їй. Але Патрік не зробив цього й поїхав на деякий час із міста.
Після повернення детектив дізнається, що Карен Ніколс наклала на себе руки, стрибнувши з даху багатоповерхівки. Також з’ясовується, що Карен, яка під час першої зустрічі справила на Патріка враження дівчини чарівної та порядної, мала проблеми з алкоголем та наркотиками, а також її неодноразово затримувала поліція за заняття проституцією. Патрік Кензі впевнений, що його перше враження про Карен Нікол не було помилковим, і намагається розібратись, що ж довело жінку до самогубства.
Детективна складова цього роману мене дещо розчарувала. Інтрига зникає десь вже в середині роману, але тільки для читача, тому що Патрік Кензі не завжди демонструє належну кмітливість і легко відволікається на хибні сліди. Загалом, він доволі недбало виконує свою роботу. Зателефонуй він клієнтці, і хто знає, як би розвивались події. І наприкінці він не доводить справу до кінця, як мені здається. В першій частині роману Патрік Кензі жорстко карає ґвалтівника, але водночас наприкінці спокійно відпускає жорстокого вбивцю.
Сюжетний хід зі злочинцем, який виходить із тіні та привертає до себе увагу (допомагаючи таким чином розслідуванню) мені здався сумнівним. Навіщо потрібна була ця дурнувата витівка зі стільцем у кав’ярні? У підсумку розслідування перетворюється на якусь гру, дуель із суперником, хто кого дістане. В цій частині роману багато екшену, але, як мені здається, якби не було прикольного Бубби, ця частина роману була б просто нецікавою.
Але всі ці недоліки компенсуються тим, як роман написаний. У Лігейна є свій стиль, який легко впізнати, його творам характерний певний психологізм. В його романах вистачає жорстокості, але Лігейн вміло розбавляє такі моменти романтичною лінією. І його персонажі — Патрік Кензі, Енджі Дженнаро і колоритний Бубба Роговські — не можуть не викликати симпатії.