Роман Денніса Лігейна «Пітьма, візьми мою руку»
«Пітьма, візьми мою руку» — трилер американського письменника Денніса Лігейна про приватних детективів з Бостона Патріка Кензі та Анджелу Дженнаро.
Про сюжет. До детективів звертається по допомогу психіатр Дайандра Воррен. Дайандрі та її сину погрожує кілер, права рука ватажка ірландської мафії. Поки детективи намагаються розібратись з мафіозі, у місті стаються кілька моторошних убивств. Ці злочини якимось чином пов’язані зі справою, яку розслідують детективи, водночас сліди вказують на те, що вони можуть бути справою рук серійного вбивці, який вже 20 років як у в’язниці, де відбуває довічний термін.
Не пригадую іншого такого роману, де б в одному місці зібралося стільки маніяків та психопатів. Роман вийшов жорстоким і кривавим. Чесно кажучи, після двох інших романів серії («Ковток напередодні битви» і «Ті, що моляться про дощ») я не очікував від Лігейна такого рівня жорстокості у злочинах, які він описує. Також тут, порівняно з іншими романами серії, більш виразними є елементи нуару — похмура атмосфера, розмита грань між позитивними та негативними героями.
На перший погляд може здатися, що це добротний трилер про маніяків, але це не зовсім так. Роман вийшов жорстким і місцями моторошним, є інтрига. Сюжет закручений вправно, навіть занадто, тому історія вийшла не надто правдоподібною. Серійних убивць, психопатів та інших дійових осіб тут набилося, наче оселедців у бочці. Лігейн, звісно, поступово пояснює читачеві, як вони між собою пов’язані та в кого які мотиви. Але місцями це вийшло не дуже переконливо. А деякі важливі, на мій погляд, моменти взагалі ніяк не пояснюються.
Якщо придивитись уважніше, розумієш, що не всі елементи складаються у загальну картину. Нащо були усі ті послання, натяки? До чого уся ця маячня про «потенційно значущу фігуру», «Отця, Сина і Святого Духа»? Закриваєш книжку й питаєш себе: «Що це було?»
Одним словом, я очікував від цього роману іншого. Написано чудово в плані мови й стилю, але у порівнянні з іншими романами серії головні герої викликають менше симпатії (особливо Бубба Роговські), і з детективною складовою знову не все добре.