Категорії
Інтернет Мінімалізм

Життя без соціальних мереж

Півтора року тому я поставив крапку в моїх стосунках із соціальними мережами. Я вирішив, що з мене досить цієї безглуздої метушні і видалив свої акаунти у Фейсбуці та Твітері. Відтоді я не користуюся жодною соціальною мережею.

Моє рішення дати копняка соціальним мережам має дві складові: емоційну та раціональну.

Що стосується емоційної складової, то тут усе просто: я ненавиджу соціальні мережі. За те, як вони влаштовані та за те, як ними здебільшого користуються.

Візьмемо, наприклад, Фейсбук. Не знаю, як вам, а мені сторінки більшості користувачів Фейсбука дуже нагадують шкільні зошити-анкети. Коли я вчився в школі (а було це давно, десь за часів динозаврів) серед дівчат були популярні так звані анкети — розмальовані фломастерами товсті зошити, у які записувалися вірші, пісні, опитування, різні дитячі цікавинки, також у таких зошитах створювалися заклеєні «секретні» сторінки.

Обліковка Фейсбука влаштована приблизно так само. Користувач реєструється і вносить про себе максимум інформації: де народився, де вчився, де живе й де працює, яку музику слухає, з ким спить перебуває в стосунках. Чим не аналог тих старих шкільних анкет?

Навіщо Фейсбук збирає всю цю інформацію про користувачів, мені зрозуміло. Фейсбук заробляє на використанні цієї інформації (також на цьому заробляють інші платформи). Але навіщо мені надавати таку інформацію про себе? Навіщо мені бути частиною цієї онлайн-колекції анкет?

Можна, звичайно, інформацію про себе заповнювати не повністю або взагалі вказати недостовірні дані (багато хто так і робить, погугліть, скільки у Фейсбуці фейкових акаунтів). Але я не бачу в цьому жодного сенсу.

По суті, стеження за стрічкою постів інших користувачів у Фейсбуці — це не що інше, як підглядання за життям інших людей. А мене це не цікавить. Я краще зосереджуся на власному житті.

Інша особливість Фейсбука, яка мене дратує — це його алгоритми, які самі вирішують, який контент користувачу бачити, а який ні. Ви підписуєтеся на чиїсь сторінки, але не бачите частину постів, бо Фейсбук турбується про вас і не бажає перевантажувати вас зайвою інформацією. Дуже мило з їхнього боку.

Як стверджують представники соцмережі, для них «важливо переконатися, що час, який ми всі проводимо на Фейсбуці, якісний». (Від поєднання в одному реченні слів «Фейсбук» та «якісний час» мені стає смішно). Але одна з причин такого обмеження, я гадаю, у тому, що Фейсбук просто заробляє на цьому гроші.

Візьмемо, наприклад, сторінку якоїсь компанії у Фейсбук із великою кількістю підписників. У кращому випадку публікації компанії бачать 7-8% підписників, зазвичай ще менше — 2-4%. Тобто тисячі користувачів не бачать інформацію, яку вони бажали отримувати.

Що робить бізнес у цій ситуації? Правильно, платить Фейсбуку гроші, аби отримати більший охват аудиторії. Що я можу сказати про таку систему з точки зору звичайного користувача? Йдіть до біса з такою системою.

З одного боку, Фейсбук стимулює користувачів додавати якомога більше контенту й ділитися ним з іншими користувачами. Пропонує вам нових друзів та сторінки, на які можна підписатися. З іншого боку, Фейсбук обмежує кількість інформації, яку ви отримуєте, керуючись своїми власними алгоритмами. Є в цьому певне протиріччя. Виглядає так, ніби Фейсбук бореться сам із собою.

Твітер влаштований зовсім по-іншому. По суті це мережа мікроблогів. Користувачі можуть, як і в інших соцмережах, створювати стрічку публікацій, але функціонал тут, м’яко кажучи, дуже обмежений. Та попри цей примітивізм Твітер із якогось дива став доволі популярним (понад 320 мільйонів активних користувачів по всьому світу). Я ж і досі не можу збагнути, нащо ним хтось користується.

Але популярність Твітера це ще не найдивніша річ. Виявляється, що вже створені та користуються популярністю сервіси, у яких можна спілкуватися тільки за допомогою слова «Yo» чи символів емоджі! Уявляю, які там «інтелектуальні» бесіди ведуться.

Коротше кажучи, я не бачу для себе сенсу вести подібній блог-недомірок (або мікроблог, як це називають інші). Вважаю подібній формат незручним. Також не бачу сенсу підтримувати акаунт, у який будуть публікуватися виключно посилання на нові статті в блозі.

Що стосується Інстаграма, цього справжнього раю для нарцисів, до нього я відчуваю особливу «любов».

Аудиторію Інстаграма, з моєї точки зору, можна умовно поділити на чотири великі категорії.

Перша — відомі особистості: актори, спортсмени, співаки/співачки тощо. Вони використовують усі канали для популяризації себе та своєї діяльності (а також для додаткового прибутку, адже реклама в Інстаграмі непогано оплачується). Сторінки таких особистостей користуються величезною популярністю, адже є сила-силенна диваків, які люблять підглядати спостерігати за життям інших людей, особливо якихось зірок.

Друга частина — ті, кому нічого запропонувати світові, окрім фотографій самих себе. До цієї категорії можна віднести більшу частину так званих «зірок Інстаграма», які не входять до першої категорії й поза межами Інстаграму нікому не відомі. У деяких представників цієї категорії виробився умовний рефлекс: продер зранку очі — зроби селфі, причепурився чи нап’яв нові лахи — зроби селфі, припхався до якогось моднявого закладу — зроби селфі. І цей фото-непотріб користується популярністю, адже, як я зазначив вище, мільйони людей несповна розуму люблять спостерігати за життям інших людей.

Третя частина — ті, хто майже нічого не публікує власного, а здебільшого споживає чужий контент. Ну, ви зрозуміли, це та сама група любителів спостерігати за життям інших людей. Дехто з цих користувачів заводить Інстаграм, бо це модно. Або тому, що в інших є Інстаграм, а в них немає. У Люськи вже є, у Маньки вже є, тож треба й собі завести.

І четверта група — бізнес. Ця група існує завдяки наявності величезної третьої групи, якій під виглядом красивого та цікавого контенту бізнес підсовує, по суті, звичайну рекламу.

До жодної з цих груп я себе віднести не можу, тож робити в Інстаграмі мені нічого.

Щоби вже закрити остаточно тему Інстаграма, скажу ще й кілька слів про такий функціонал, як сторіз. Розробники Інстаграма, ловіть від мене вподобайку за те, що зробили автоматичне видалення сторіз через 24 години. Правильне рішення, адже час існування контенту має бути пропорційним користі від нього. Добре, що ваш сервіс автоматично прибирає за користувачами цифрове сміття.

На цьому потік моєї ненависті до соцмереж закінчується, і ми можемо перейти до раціональної складової мого рішення відмовитися від соцмереж.

Хоч я й не був дуже активним користувачем, проте помітив одну особливість: чим більше я споживав контенту в соцмережах, чим більше проводив там часу, тим складніше мені було концентруватися довгий час на важливих для мене видах діяльності. На таких, насамперед, як писання та читання.

Регулярне гортання стрічки Фейсбука та Твітера сприяло виникненню залежності від нових регулярних порцій інформації, залежності від чергової порції дофаміну, яку отримує мозок за прості дії онлайн. Для мене здатність значні проміжки часу концентруватися на одній справі є важливою, тож я мусив вживати якихось заходів.

Друга раціональна причина відмови від соцмереж — мені просто шкода витрачати на них свій час. Адже час, проведений у соцмережах, це час, украдений у таких речей, як читання книжок, творчість, навчання, прогулянки на свіжому повітрі, справжнє спілкування. Тож до біса соцмережі.

Комусь таке рішення може здатися надто радикальним. Але для мене мінуси від використання соцмереж настільки переважують плюси, що іншого рішення просто не може бути.

Отже яке воно, життя без соцмереж? Чудове життя, скажу я вам. Більш спокійне й наповнене сенсом. Жоднісінького разу за останні півтора року в мене не виникало думки повернутися до соціальної трясовини.

Хтось може зауважити: «Але ж ти блогер, тобі потрібно поширювати свої тексти! Без соцмереж тебе ніхто не буде читати!» Дехто навіть вважає, що якщо тебе немає в Інстаграмі / на Фейсбуці / в іншій соц-тусовці, то тебе не існує й у реальності. І це не жарт — загугліть історію про інстаграм-блогершу Джессі Тейлор, яка зателефонувала до поліції та повідомила про вбивство, коли адміністрація видалила її акаунт.

Я вважаю, що наявність сторінок у соцмережах не є такою вже необхідною умовою для того, аби створити популярний блог. Є багато інших чинників. Але це тема для іншої статті, можливо, найближчим часом я про це напишу.

Такі от справи. Коли в черговий раз відчуєте бажання зазирнути до своєї стрічки у якійсь соцмережі, подумайте, що для вас важливіше: дізнатися, що відбувається у житті інших людей, чи зробити щось справжнє у своєму.