Роман Мікі Спіллейна «Змія»
Початок роману дещо збиває з пантелику. Майк Гаммер, який був звичайним приватним детективом, раптом виявився співробітником ФБР. Секретарка Гаммера Велда взагалі перетворилася на якусь Мату Харі. Вона мала роздобути якусь важливу інформацію, але місія була провалена, загинули кілька агентів у Європі та Південній Америці, а до самої Велди підіслали найманих вбивць.
Уся ця метушня пов’язана, мабуть, з якимись подіями з попереднього роману серії, але я його не читав («Змія» — восьмий роман в серії про Гаммера, а я перед цим читав тільки перший), тому одразу важко було второпати, що відбувається. На щастя, ці шпигунські пристрасті швидко вгамувались, і все повернуло до звичного детективного сюжету. Проте і продовження мене не надто порадувало.
Майк Гаммер у цьому романі не схожий сам на себе. Не дав йому як слід розгулятися Мікі Спіллейн. Гаммер нікому нічого не зламав, навіть не надавав духопеликів жодному свідку, аби роздобути потрібну інформацію. Ну, хіба що одній бабці погрожував фізичною розправою, але до цього так і не дійшло. Одну бабусенцію він навіть поцьомав за те, що віддала важливі документи. Майк Гаммер тут такий милий — хоч до рани прикладай.
Жінки, як і раніше, втрачають голову від Гаммера, але все обмежується лише поцілунками, пристрасними й сповненими вогню. Все якось надто невинно. Жодних тобі німфоманок, від яких Гаммеру довелося відбиватися у першому романі серії.
Навіть постріляти як слід своєму герою Спіллейн не дав. На самому початку Гаммер підстрелив одного гангстера, але на цьому його забавки з вогнепальною зброєю і закінчились. Якщо комусь зі злочинців далі й судилося отримати свою кулю, заслуги Гаммера в цьому вже не було. Найманий вбивця, отримавши поранення, довго ганявся за Гаммером і намагався вбити його різними способами, але потім примудрився сконати точнісінько в той момент, коли залишалось лише натиснути на гачок. Навіть у фінальній сцені Гаммеру не вдалося самому нашпигувати харцизяку свинцем.
Реймонд Чандлер говорив про романи Спіллейна, що це «суміш насилля і неприкритої порнографії». І де це все, хотів би я знати. Якщо в першому романі серії Гаммер хоча б дубасив усіх, хто потрапляв під гарячу руку, а у перервах встигав порозважатися із черговою красунею, то в «Змії» він перетворився на підстаркуватого бойскаута, який переводить бабусь через дорогу.
Цей твір у мене у паперовому варіанті. До збірки входять три романи: «Суд — це я», «Змія» і «Тварюка». Перші два я ще якось подужав, але на третій мого терпіння вже не вистачить. Надто вже примітивно.