Категорії
Прочитане

Роман Девіда Гьюсона «Вілла загадок»

«Вілла загадок» — детективний роман британського письменника Девіда Гьюсона.

Події розгортаються в сучасній Італії. У передмісті Рима поруч із ділянкою, де проводяться археологічні розкопки, знайдено муміфікований труп дівчини. Поліція вважає, що дівчину вбили кілька років тому під час проведення якогось релігійного обряду. Через деякий час до поліції звертається жінка, яка стверджує, що кілька днів тому зникла її дочка. Зникла дівчина виявляється не тільки дуже схожою на вбиту, а й має таке саме татуювання на плечі.

Сюжет цього роману будується переважно не навколо детективів, які ведуть розслідування, а навколо інших персонажів, так чи інакше втягнутих до цієї історії. Розслідування ж здебільшого залишається за кадром. Наприкінці вбивця буде викритий, але призведе до цього не чітка та злагоджена робота поліції, а скоріше збіг обставин.

Як на мене, ролі персонажів у цьому романі були розподілені не зовсім вдало.

«Вілла загадок» є частиною серії про детектива Ніка Косту, тож цей малий мав би бути тут на головних ролях. Але він вийшов дуже непереконливим. Занадто мало його в романі. Про бовдурів-туристів, які з’являються тільки в одному епізоді на початку роману, читач дізнається набагато більше, ніж про Косту. Він зовсім губиться на фоні інших персонажів, та й у розкритті злочину ніякої його заслуги немає.

Більш помітним персонажем вийшла патологоанатом Тереза Лупо. Вона бере чи не найактивнішу участь у розслідуванні й не раз потрапляє до серйозної халепи. Не зрозуміло тільки, чому саме вона займається розслідуванням. До того ж, поводиться ця дама не завжди адекватно, за що колеги прозвали її Скаженою Терезою. Наприклад, Тереза може дозволити собі борцівським прийомом збити з ніг інспектора, який очолює розслідування, і в прямому сенсі слова ткнути його носом у важливу деталь. І такі фокуси чомусь сходять їй із рук.

Зі старшого інспектора Лео Фальконе міг би вийти цікавий детектив-інтелектуал, але у Фальконе роль тут зовсім незначна.

Загалом, робота поліції в цьому романі показана дуже дивно. В одному зі своїх інтерв’ю Девід Гьюсон згадував, що поліцейська система в Італії складна, тому він намагається не перевантажувати читачів подробицями про те, як взаємодіють різні правоохоронні структури. Як на мене, трішки подробиць би не завадило, бо без них усе виглядає дещо заплутано.

Історія з першим вбивством вийшла доволі правдоподібною, а ось усе, що відбувалося далі, мені здалося дивним і нелогічним. Незрозуміло, нащо було розігрувати увесь цей спектакль.

Тож загалом я б оцінив цей детектив як посередній.