Повість Льва Толстого «Смерть Івана Ілліча»
Іван Ілліч Головін був, що називається, гордістю родини. Його батько був чиновником і зробив у Петербурзі кар'єру у різних міністерствах та департаментах, досягнувши такого положення, коли толку від нього на службі вже немає, але й вигнати його не можуть, і тому отримував до глибокої старості фіктивні місця зі справжнім окладом. Старший брат Івана Ілліча зробив таку ж кар'єру, як і батько, тільки в іншому міністерстві. Молодший брат вважався невдахою ― він зіпсував собі кар'єру і працював на залізниці, тому із ним не любили зустрічатися і без зайвої потреби навіть не згадували про його існування. Іван Ілліч же зробив кар'єру у галузі правознавства і до 45 років вже був членом Судової палати у Петербурзі.
Іван Ілліч у всьому шукав веселої приємності. Увесь інтерес у житті у нього був зосереджений навколо служби, де йому подобалася його влада і важливість його становища. Він давно вже розлюбив дружину і в сімейному житті все більше й більше звільняв себе від усяких неприємностей, і все менше проводив часу із родиною. Справжньою радістю в житті Івана Ілліча була радість гри у гвинт із друзями. Він переїхав із родиною до шикарної квартири в Петербурзі і щосили уникав спілкування із приятелями та рідними, які займали нижче становище у суспільстві.
Займаючись облаштуванням квартири, Іван Ілліч гепнувся зі сходів і вдарився боком об ручку рами. Через деякий час у нього з'явився біль у боку. Іван Ілліч їздить по лікарях, але вони не можуть визначити, що у нього, ставлять різні діагнози і призначають ліки, від яких немає користі. Минає кілька тижнів, Івану Іллічу стає все гірше і він розуміє, що помирає. Але співчуття йому чекати немає від кого:
Стало зрозумілим, що весь інтерес у ньому для інших тільки в тому, чи скоро, нарешті, він звільнить місце на службі, звільнить живих від незручностей, які спричиняє його присутність, і сам звільниться від власних страждань.
Буфетний мужик Герасим ― єдиний, хто проявляє до нього співчуття.
Іван Ілліч плаче через свою безпорадність і через свою жахливу самотність. Він згадує життя й розуміє, що насправді нічого хорошого в ньому не було. Справді приємне було у дитинстві, а потім з кожним роком ― все менше і менше.
У громадській думці я йшов угору, і рівно настільки з-під мене уходило життя.
Він змарнував відміряне йому життя. Усі його турботи про статус, респектабельність, намагання виглядати важливим і поважним для оточення ― все це було лише ширмою, прикриттям, за яким ховалася порожнеча. І оточення цінувало в ньому службове становище, респектабельність, але коли все це зникло, він виявився нікому не потрібним. Колеги його стурбовані тим, як смерть Івана Ілліча позначиться на їхніх власних просуваннях та переміщеннях по службі, дружину ж його хвилює розмір пенсії, яку вона може отримати після смерті чоловіка.
В останні дні перед смертю до фізичного болю додається й біль душевний, і цей біль стає для нього головною мукою. Іван Ілліч розуміє, що причина його страждань у тому, що він жив не так.
… і його служба, і його облаштування життя, і його родина, і ці інтереси товариства і служби ― все це могло бути не тим… все це був жахливий, величезний обман, що закриває і життя і смерть…
«Смерть Івана Ілліча» ― чудовий і повчальний твір. Повість вийшла доволі похмурою завдяки тому, наскільки реалістично показані фізичні та духовні муки головного героя. А також завдяки темі, яка попри час, що минув з написання повісті, все ще залишається актуальною і в наші дні.