Категорії
Прочитане

Роман Меделін Ру «Повернення у притулок»

«Повернення у притулок» — продовження історії про Дена Кроуфорда та його друзів Еббі та Джордана, які повертаються до Нью-Гемпширського коледжу, у якому їх ледь не вколошкали минулого разу. Вбивця, з яким друзям довелося мати справу в першій частині, надсилає їм фрагменти фотографії. Якщо скласти ці уривки разом, на звороті утвориться фраза «Це ще не кінець». А раз не кінець, то треба повертатися, вирішують друзі. Точніше, вирішує за своїх персонажів Меделін Ру, яка вважає це логічним вчинком.

Персонажі Меделін Ру постійно отримують якісь записки чи СМС-ки. Здебільшого від зловмисників. У першій частині вбивця писав Дену «Приходь у підвал, я тебе вб’ю», і той біг туди аж спотикався. Цього разу послання не такі прямолінійні, але їхня суть не змінилася.

Загалом, у Меделін Ру вийшов такий собі еталонний зразок тупого жахастика для підлітків — з дурнуватим сюжетом, пласкими персонажами й карикатурними злодіями.

Меделін Ру звалила докупи ледь не всі страшилки: колишню психіатричну лікарню, Хеллоуїн, привидів, клоунів, нічні кошмари, таємне товариство, гіпноз, маніяка. Маніяк, щоправда, дуже непереконливий, як, зрештою, й усе інше в цьому романі.

Таємна секта справляє враження купки блазнів, які тільки те й роблять, що швендяють студмістечком у багряних мантіях та масках. Не менш кумедно виглядає і їхній ватажок.

Сюжет роману — повнісінька маячня. Злодії влаштували цирк на дроті заради того, аби отримати важливу інформацію — Ден Кроуфорд мав розгадати для них одну загадку. Але ніякої загадки по суті немає. Потрібна інформація весь час була під носом у злодіїв — у паперах, де її і слід було шукати насамперед. Там нічого не треба було розгадувати, достатньо було просто прочитати! Чому ці бовдури самі не змогли зробити цього за багато років — зрозуміти важко.

Але логіка — це останнє, що слід шукати в романах Меделін Ру. У неї ледь не на кожній сторінці відбувається якась дурня — або персонажі роблять казна-що, або городять якісь нісенітниці.

Герої Меделін Ру кажуть, що їм краще одразу зайнятися своїми справами замість того, аби йти на вечірку, де на них ніхто не чекає. А потім таки йдуть на цю вечірку, щоби подивитися, чи буде в них можливість вислизнути звідти непоміченими.

Злодії замість того, аби схопити Дена і його друзів, які сховалися в бібліотеці, спочатку надсилають їм СМС-повідомлення «Ми вас бачимо». Коли вони прибігають нарешті до бібліотеки, там уже нікого немає.

Ден, Еббі та Джордан приходять до місця, у якому їх могли підстерігати зловмисники, але там нікого немає. Друзі без перешкод залишають це місце й після цього кажуть один одному: «Це була пастка».

Цей список можна продовжувати довго.

Мало того, що цей роман сповнений дурниць, так він ще й доволі нуднуватий. Дві третини роману герої тільки те й роблять, що обходять почергово всі місця зі списку, який їм дали, і збирають усякий мотлох. Наче персонажі комп’ютерної гри, які мають знайти всі схованки та зібрати всі артефакти, аби перейти на наступний рівень.

Уся ця біганина розбавлена дивними видіннями Дена Кроуфорда. Але за дві частини Меделін Ру так і не змогла пояснити, чому Ден бачив усі ті речі.

Усе в цьому романі Меделін Ру підганяла під свій надуманий сюжет, не помічаючи, що вчинки суперечать мотивації персонажів, їхні реакції фальшиві, а діалоги дурнуваті.

Коротше кажучи, не витрачайте свій час на цю муть.