Роман Мері Гіґґінс Кларк «Немає місця краще, ніж вдома»
«Немає місця краще, ніж вдома» — трилер американської письменниці Мері Гіґґінс Кларк.
Про сюжет. Десятирічна Ліза Бартон під час сімейної сварки випадково вбиває свою матір та стріляє у вітчима. Після судового розгляду звинувачення з дівчини було знято. Лізу вдочерили далекі родичі, які дали їй нове ім’я — Сілія Фостер.
24 роки потому Сілія повертається до рідного міста Мендхем. Після смерті свого першого чоловіка вона виходить заміж за Алекса Нолана. Алекс, який нічого не знав про минуле Сілії, дарує їй на день народження ключі від нового будинку. Сілія із жахом впізнає в цьому будинку той самий будинок батьків, у якому сталася трагедія, але вона не наважується розповісти чоловікові про свою таємницю.
Після того, як подружжя в’їхало до будинку, його одразу розмалювали вандали, нагадуючи новим мешканцям про те, що тут сталося вбивство. Сілії не дають спокою спогади про ту ніч, коли померла її матір, і вона вирішує розкопати правду, що ж тоді насправді сталося. Вона намагається знайти інформацію про смерть свого батька, що сталася за рік до вбивства матері. Тим часом у місті одне за одним стаються вбивства. Підозра падає на Сілію.
Романи Мері Гіґґінс Кларк можна віднести до категорії «легких» трилерів. Навіть у романах із кількома вбивствами (як, наприклад, у цьому) читач не зустріне сцен жорстокості, насильства чи відвертих сексуальних сцен.
Роман поділено на короткі розділи, дія перескакує від одного персонажу до іншого. Такий же прийом Мері Гіґґінс Кларк використовувала в романі «І колиска впаде», але цього разу, мені здається, вийшло не дуже вдало. Епізоди із Сілією написані від першої особи, інші від третьої. Загалом у доволі невеликому за обсягом романі описуються дії та думки 11 різних персонажів. Ближче до середини роману постійна зміна дійової особи почала вже потроху набридати. Можливо, краще було зосередитися на 2-3 персонажах, це дозволило б зробити їх більш яскравими та живими.
Сюжет, на мою думку, цікавий, але написаний роман дуже просто. Цю історію можна було б зробити більш похмурою, додати переживань головній героїні, і міг би вийти добротний трилер.