Роман Крістен Перрін «Як розкрити власне вбивство»
«Як розкрити власне вбивство» — детективний роман американської письменниці Крістен Перрін. Крістен Перрін народилася у Сіетлі, але з часом переїхала до Великої Британії, де зараз і живе разом із чоловіком та двома дітьми. Окрім детективів, Крістен Перрін пише також дитяче фентезі.
У цьому романі дві пов’язані між собою сюжетні лінії. Всі події відбуваються в Англії.
Перша лінія — щоденник Френсис Адамс, у якому йдеться про події у далеких 1965-1966 роках. 16-річна Френсис на сільському ярмарку, куди вона відправилася разом із двома найкращими подругами, чує від ворожки моторошне передбачення. У передбаченні сказано, що у майбутньому Френсис уб’ють і вона перетвориться на купу сухих кісток. Через рік після цього безслідно зникає одна із подруг Френсис.
Друга сюжетна лінія розгортається у наш час. Аннабель Адамс, або просто Енні — молода авторка детективів. Енні отримує листа від адвокатів своєї двоюрідної бабусі Френсис Адамс, якої вона ніколи не бачила. У листі сказано, що Енні має приїхати до Кассл-Нолла і зустрітись із Френсис, оскільки Енні має стати єдиною спадкоємицею майна та активів, які належать Френсис. Енні їде до Кассл-Нолла, але зустрітись із двоюрідною бабусею не встигає — хтось вколошкав Френсис якраз перед її приїздом.
Наступного дня адвокати зачитують заповіт Френсис, в якому сказано наступне: той із потенційних спадкоємців, хто першим розкриє убивство Френсис (на розслідування дається один тиждень), отримає всі її статки. А статки чималі: купа дорогої нерухомості плюс 40 мільйонів фунтів на рахунках! Енні починає власне розслідування.
Кілька моментів у цьому романі мені не дуже сподобались.
По-перше, те дивне пророцтво. Одна із подруг каже Френсис, що це нісенітниця, ніхто не може бачити майбутнє. Те саме можна було б сказати й авторці. Звідки ворожка могла знати всі ті деталі, які вона нарозказувала Френсис? Ніякого пояснення цьому читач не отримує.
Це нісенітне передбачення трохи заважало сприймати сюжет серйозно. Такий елемент більше пасував би дитячому фентезі, яке Крістен Перрін також пише.
По-друге, трохи дивним мені здалося рішення Френсис віддати статки тому, хто розкриє вбивство. Після дивного пророцтва Френсис стала схибленою на тому, що її вб’ють, і все життя збирала досьє на кожного зі свого оточення, намагаючись зрозуміти, від кого чекати небезпеки. І для неї було б логічним подбати заздалегідь, щоб убивця, якщо вбивство таки станеться, не міг отримати спадок. Якщо, звісно, убивцею виявиться хтось з її потенційних спадкоємців. Природним було б бажання, аби убивця обов’язково був покараний, і на це не жаліти ані грошей, ані часу.
Але замість цього змусити спадкоємців займатись розслідуванням — чому саме їх? Вони що, всі як один є геніальними сищиками? Чи перспектива отримати шалені статки змусить їх кумекати краще? Скоріше, спонукатиме вести нечесну гру. Власне, стара дивачка сама створила передумови для цього: у заповіті сказано, що учасники можуть дискваліфікувати один одного, якщо когось із них засудять до тюремного ув’язнення з будь-якої причини. Це ніби пряма інструкція: підставляйте один одного!
Це суперництво нагадало мені комедію «Щурячі перегони», в якій учасники роблять усе, аби завадити один одному першому дістатися до призначеного місця. Переможець має отримати купу грошей. А для організаторів це просто розвага — спостерігати за тим балаганом і робити ставки.
Одним словом, нащо було організовувати те змагання, не зовсім зрозуміло.
По-третє, не люблю, коли в одному творі чергуються різні сюжетні лінії. Читати такий твір — це ніби дивитися почергово серії різних серіалів. Або читати паралельно дві книжки. На мою думку, більш вдале рішення — побудувати оповідь так, щоб сюжет розгортався навколо одного персонажа і в одному часовому просторі.
З двох сюжетних ліній цього роману мені більше сподобалася перша — записи зі щоденника Френсис. Ці частини роману вийшли більш атмосферними й, я б навіть сказав, більш реалістичними, попри епізод із дурнуватим передбаченням. А все, що відбувалося у сюжетній лінії з Енні, було трохи штучним.
Загалом же враження від цього роману скоріше позитивні. Це такий собі затишний детектив із доволі цікавим сюжетом. Деякими елементами — тихе село, величезні маєтки, сімейні таємниці, паби, в яких проводять час місцеві жителі — цей роман нагадував мені сюжети з мого улюбленого серіалу «Суто англійські вбивства».
В першу чергу ця книжка зацікавила мене своєю назвою. Роман, в якому герою потрібно розслідувати власне вбивство — це цікава ідея. Але побудувати на такій ідеї захопливий та правдоподібний сюжет — складне завдання. Чи вдалося це Крістен Перрін? Оскільки за розвитком подій було цікаво спостерігати, і загалом враження залишились позитивні, будемо вважати, що так. Тож моя оцінка цьому роману — 4 бали з 5 можливих.