Роман Ґастона Леру «Таємниця жовтої кімнати»
«Таємниця жовтої кімнати» — детективний роман французького письменника Ґастона Леру.
Молодий репортер Жозеф Рультабій береться за розслідування загадкового злочину, який було скоєно в замку Гландьє поблизу Парижа. Хтось намагався вбити Матильду Станжерсон, дочку знаменитого професора Станжерсона. Тіло жертви знайшли у кімнаті, двері якої були замкнені на ключ зсередини, віконниці єдиного вікна також були замкнені зсередини.
У «Таємниці жовтої кімнати» використовується класичний детективний сюжет — вбивство у замкненій кімнаті. Щоправда, в цьому випадку правильніше було б сказати злочин або напад, тому що вбивства так і не сталося (принаймні, цього разу), жертві вдалося врятуватись. Але це, як не дивно, не заважає героям постійно торочити про вбивство і пошуки вбивці.
У подібних історіях з багатьма загадковими та дивними подіями, із таємничими зникненнями злочинця, не завжди буває правдоподібне пояснення тому, що відбувалось. Так сталося і з «Таємницею жовтої кімнати». Не всі розмірковування і доводи, які наводить наприкінці Рультабій, задовольнять читача. Особливо це стосується мотивів злочинця. Наприклад, чого він прагнув досягти під час кожної своєї загадкової появи, зрозуміти не так просто.
Якщо із таємницею жовтої кімнати все більш-менш зрозуміло, то «таємниця величезної баранячої кістки», як я б її назвав, так і залишилась нерозкритою. Звідки в кімнаті Матильди Станжерсон взялася та бісова бараняча кістка, яка начебто й мала стати знаряддям убивства? За версією Рультабія, її приніс із собою злочинець. Ну, звісно, який джентльмен відправиться до чарівної дами без баранячої кістки у кишені! Величезна бараняча кістка була б доречною в руках якоїсь печерної людини, що збирається на охоту, а не в руках у таємничого злодія, що крадеться в тіні старого замка. Тож версія Рультабія не здається мені правдоподібною.
Звідки ж тоді взялася та кістка? Може, дочка професора використовувала її як преспап’є? Або Матильда якось вирішила підкріпитись після важкої роботи в лабораторії й, розправившись із величезною баранячою ногою, закинула кістку під ліжко? Чи, може, цю кістку загубив там м’ясник, який був коханцем Матильди?
Жарти жартами, але мені використання баранячої кістки як знаряддя злочину здалося доволі дивним. Чому не палиця, якась дрючина чи звичайна статуетка, врешті решт? А якщо врахувати те, що жертву взагалі-то намагались задушити, пояснити появу баранячої кістки в сюжеті буде ще складніше. Мабуть, Ґастон Леру був голодним, коли писав роман.
У головного героя роману, репортера Рультабія, є одна характерна особливість — «потужні засоби інформації, приховані у двох горбиках в нього на лобі». Ґастон Леру, судячи з усього, вважав горбики на лобі характерною ознакою видатних розумових здібностей. Тому і знарядив ними обох своїх персонажів. Знаменитому поліціянту Фредеріку Ларсану дісталися скромні й ледь помітні горбики, а кмітливішому Рультабію — «своєрідні й позбавлені будь-якої гармонії», «які не можна не помітити». За цією логікою, якби хтось із героїв роману був справжнім генієм, йому на лоба Леру наліпив би велетенські роги.
Малювання кіл між горбинками є частиною методу Рультабія:
«Ось тепер мені знадобляться сили, щоб знайти вловимі сліди, які обов’язково впишуться, повинні вписатися в коло ширше, ніж те, що я накреслив у себе на лобі між двома горбинками»!
Якщо серйозно, то Рультабію далеко до таких прославлених сищиків, як Огюст Дюпен Едгара По чи Шерлок Холмс Конан Дойла. Особливими здібностями він не обдарований, водночас поводиться іноді надто самовпевнено і задирає носа. Рультабій протягом розслідування практично нічого не каже про свої здогадки та версії. Іноді він промовляє фрази, які зовсім нічого не говорять читачеві, водночас вони мають велике значення для інших персонажів. В цьому заслуга Ґастона Леру — Рультабій завжди знає більше, ніж читач.
Загалом, Ґастон Леру включив до «Таємниці жовтої кімнати» чимало пародійних елементів: це і Божа тварюка — величезний кіт, що лякає місцевих жителів своїми криками (одразу згадується «Собака Баскервілів» Конан Дойла), і стара чаклунка матінка Молитва, і бараняча кістка як знаряддя злочину, і Рультабій з його горбинками на лобі.
Та попри всю комічність подій і деякі незрозумілі моменти в сюжеті, роман вийшов цікавим та знаковим для детективного жанру. Цей роман вплинув на творчість багатьох авторів. Агата Крісті, наприклад, згадувала в автобіографії, що саме після прочитання «Таємниці жовтої кімнати» вона вирішила взятись за написання детективних романів.