Новела Томаса Манна «Смерть у Венеції»
― Мені цікаво дізнатись, чим закінчиться оповідання «Смерть у Венеції». ― Судячи з назви, мені здається, ти вже це знаєш.
Діалог з фільму «Хороший рік»
«Смерть у Венеції» — новела німецького письменника Томаса Манна. Вважається, що в цьому творі знайшли відображення гомосексуальні нахили самого автора.
Головний герой — письменник Густав фон Ашенбах, який проживає у Мюнхені. Одного весняного вечора він відправляється на післяобідню прогулянку. Поруч із каплицею він бачить людину, зовнішність якої наводить його на думку про подорожі. І письменник вирушає в путь. Спочатку його вибір пав на острів у Адріатичному морі, але погода та умови там його дратували, і письменник вирішує відправитися до Венеції.
У готелі Ашенбах зустрічає польського підлітка Тадзіо, який відпочиває з родиною. Письменник у захваті від його бездоганної краси й закохується у хлопчика. Через деякий час, розуміючи, що і саме місто і погода дошкуляють йому, письменник вирішує поїхати. Але прикре непорозуміння (його багаж відправили у невірному напрямку) змушує письменника повернутися. При цьому Ашенбаха охоплює нестримна радість і неймовірна веселість. Після повернення скрині, яка загубилася, Ашенбах розпаковує речі й вирішує пробути у Венеції стільки, скільки заманеться. Письменник щодня бачить хлопчика, усюди зустрічає його, але жодного разу так і не говорить із ним.
«Немає стосунків дивніших та делікатніших, ніж стосунки людей, які знають один одного тільки на вигляд; вони зустрічаються щоденно та щогодини, спостерігають один за одним, змушені, через загальноприйняті правила або за власною примхою, зберігати зовнішню байдужість; ані поклону, ані слова».
Через деякий час Ашенбах дізнається, що через сироко у Венеції поширюється смертоносна епідемія азійської холери, яку намагається приховати влада. І письменника охоплює страх, що родина Тадзіо може поїхати. В Ашенбаха з’являється думка попередити родину хлопчика, аби вони їхали якомога далі від смертельної небезпеки, але він змушує себе мовчати.
Одного дня, слідуючи за Тадзіо, Ашенбах проявив необережність і занадто далеко зайшов вглиб охопленого інфекцією міста. Письменника мучила спрага, й він купив у крамничці полуницю і з’їв її на ходу. Через кілька днів Густав фон Ашенбах, який вже почав почуватися погано, дізнається про від’їзд польської родини. Письменник прямує до моря, де сидить у кріслі й спостерігає за Тадзіо, який грається на березі. Так, сидячи у кріслі й спостерігаючи за об’єктом своєї пристрасті, Ашенбах і помирає.
Пристрасть, яка охопила Ашенбаха, пристрасть, яку він не міг подолати, призвела до його гибелі. Він сам став на цей слизький шлях, знаючи, що це шлях грішний і згубний, що він неминуче веде до безодні, до безпуття.