Роман Лі Чайлда «Поверх смерті»
«Поверх смерті» — трилер англійського письменника Лі Чайлда (справжнє ім’я Джим Грант). У 1998 році роман отримав премії Anthony Award та Barry Award в номінації «Кращий перший роман».
Про сюжет. Колишнього військового поліцейського Джека Річера заарештували за підозрою у вбивстві, якого він не скоював. Після звільнення з армії Джек кілька місяців подорожував Штатами, насолоджуючись свободою, і в маленькому містечку Маргрейв, де його затримали, він опинився випадково. Річер впевнений, що зможе довести свою невинуватість, але для цього йому спершу потрібно буде провести два дні у в’язниці, де він потрапляє на поверх зі злочинцями, які відбувають довічний термін.
Головний герой у Чайлда вийшов цікавим. Мені він сподобався. Блондин під два метри зростом, колишній військовий, який розшукував дезертирів та розслідував вбивства. У нього і казанок добре варить, і з фізичною формою повний порядок — він голими руками легко розправиться з будь-яким супротивником. Звільнившись з армії, Річер подорожує країною з одним лише наплічником і в готелях зупиняється під вигаданим прізвищем.
А ось сюжет… Ця історія здалася мені не дуже правдоподібною. Те, що Річер опинився в тому місці одночасно з людиною, у вбивстві якої його підозрюють (хто це був, розкривати не буду) — якийсь неймовірний збіг.
Злочинці тут якісь недолугі. Вони організували оборудку колосального масштабу і певний час вправно позбувалися всіх, хто стояв у них на шляху. А потім раптом вони починають поводитись як ідіоти. Чому, наприклад, вбивця, зробивши частину своєї роботи, не довів справу до кінця, а доручив це якомусь недоумку? По-іншому і не назвеш людину, яка, замість того, аби позбутись тіла, залишила його на місці злочину і просто прикрила листами картону. Це називається замести сліди? Масштаби злочину якось не відповідають професіоналізму виконавців.
Також незрозуміло, що робив у взутті вбитого клаптик комп’ютерної роздруківки з номером телефону. І вбитий не повинен був сам з’являтись у Маргрейві… Одним словом, у цьому романі, як на мене, багато незрозумілих моментів.
Трохи дивними виглядали й деякі вчинки Річера. Нерідко він на диво легко знаходив відповіді на складні питання, але в інших ситуаціях, коли цього потребував сюжет, він не помічав очевидного.
Початок роману цікавий, події розвиваються динамічно. Але ближче до середини інтрига слабшає — хто злочинці відомо, чим вони займаються також зрозуміло (за виключенням деяких деталей). Залишається тільки дочекатись, поки Річер не перестріляє усіх по черзі й не розставить крапки над усіма «i».
Наче й непогано написано, але місцями стиль стає вже надто мінімалістичним, із реченнями у два-три слова. Тож у мене залишились неоднозначні враження від цього роману. Але серія зацікавила, гадаю, знайомство із творчістю Чайлда продовжу.