Це оповідання було написане для літературного конкурсу «Дозвольте запросити вас у школу», який спільно проводили портал «Експеримент» і видавництво «ArtHuss». Тема конкурсу: школа, шкільне життя і все, що з ним пов’язане. Не можу сказати, що це цікава для мене тема, але я все ж таки вирішив розважитись і взяти участь у конкурсі. Оповідання присвячене спогадам про школу, але не зовсім звичним (пояснення буде нижче, після тексту оповідання).
Посилання на твори, які перемогли в конкурсі, можна знайти на сторінці з результатами конкурсу.
За умовами конкурсу об’єм оповідання мав бути не більше 3 000 знаків з пробілами, тому початкову версію довелося трохи скоротити. Але організатори чомусь пропускали на конкурс оповідання, які були більшими за цей об’єм. І ще один дивний момент був із цим конкурсом. Одного з переможців мали визначити за найбільшою кількістю переглядів, вподобайок й репостів. Але організація порталу фактично заохочувала учасників накручувати ці параметри:
До 23 листопада 2025 року активно голосуйте за свої твори. Чим більше переглядів і вподобайок, тим більше шансів отримати подарунок! Нагадуємо, що один і той самий твір можна лайкати не один раз.
Це цитата з листа, який отримували учасники конкурсу. Якось це зовсім несерйозно.
Текст оповідання ↓
Неприємна ситуація
Він окинув поглядом актовий зал. Народу — ніде голці впасти. І всі усміхнені. Ще б пак! Незабаром пролунає останній дзвоник, заради якого усі тут зібралися, і всі вони розбіжаться хто куди, назустріч власній долі. І в кожного з них залишаться спогади. Спогади про час, проведений в школі.
А що він? У нього теж будуть спогади. Багато чого траплялося в цих стінах!
Ніби на підтвердження цієї думки йому пригадалося, як він вперше наважився закурити на території школи. Всі розбіглися по класах — вже почався третій урок. Він тоді заховався за рогом столової. Гадав, там його ніхто не побачить. Закурив. І тут раптом з-за рогу зʼявилася чиясь довготелеса постать. Він з переляку жбурнув недопалок в урну, не загасивши. Що тоді там зайнялося? Сухе листя? Полумʼя перекинулося на будівлю. Довелося викликати пожежників. Неприємна ситуація!
Слідом виникнув інший спогад — як Колька Ямпольський притягнув до школи пляшку вірменського коньяку. Вони облаштувалися в кабінеті хімії й пили зі скляних колб. Ох і напилися вони тоді! Щоб їх ніхто не побачив у такому стані, вирішили виходити не через двері. Полізли крізь вікно. І забули його зачинити. Хтось тоді покрав усі пробірки й реактиви з кабінету. Неприємна ситуація!
Він засовав на стільці. Невже немає приємніших спогадів? Чогось романтичного?
Ніби на замовлення, одразу виникнув спогад про те, як він закохався у Марʼяну. Згадав, як у нього щоразу калатало серце, коли проходив повз неї шкільним коридором. Як неодноразово намагався сісти біля неї в столовій під час обідньої перерви. Як підглядав за нею крізь віконце дверей до класної кімнати, коли вона була на заняттях.
Згадав також, як вперше намагався поцілувати її. Підгадав зручний момент і затис у кутку біля учительської. Обхопив за талію і вже збирався впитися в її пухкі губи… Але тут якийсь учень зʼявився з-за рогу і їм довелося відскочити одне від одного. Він, як йолоп, втупився у дошку на стіні й удав, що уважно вивчає розклад. Вони тоді ледь не попалися. Неприємна ситуація!
У залі збуджено загуділи. Він зрозумів, що прийшла його черга. Зараз він має виголосити промову. Про школу і її значення у житті людини. Чому саме він має це робити? Він ненавидить такі виступи!
Він підвівся й попрямував до трибуни. Кинув погляд на перший ряд, де сиділи вчителі. Ось Микола Ямпольський, вчитель фізкультури. Чого це він усмішку ховає? Дивак! А ось Марʼяна Вікторівна, викладачка географії. Інші вчителі… Скільки він вже працює з ними як директор? Четвертий рік? Ні! Вже пʼять років минуло, як його сюди призначили, керувати цим колективом.
Він дістав текст промови, розгорнув і, не дивлячись на нього, почав:
— Школа! Як багато це слово значить для кожного з нас! В першу чергу це… — на цих словах він опустив погляд на папірець, аби звіритись з текстом. Замість промови перед ним була сторінка з еротичного журналу. — Неприємна ситуація! — пробурмотів він і кинув на перший ряд розлючений погляд, в якому читалося питання: «Яка ж це скотина підмінила промову?»
Примітка: в цьому оповіданні мова йде про спогади з дорослого життя, з часів, коли головний герой вже працював директором, а не про дитячі роки.