Категорії
Оповідання

Типовий день на карантині

Прокинувся рано — десь о першій дня. Спав би довше, але кіт розбудив. Цей хвостатий терорист чи то їсти схотів, чи то просто зовсім озвірів — вчепився зубами у великий палець моєї лівої ноги.

Поплентався на кухню й дав малому негіднику пакетик корму. Зварив собі кави. Після другої філіжанки стало потроху прояснюватися в голові.

Побачив на холодильнику записку від дружини:

«Любчику, я знову проспала й не встигла приготувати сніданок. Приготуй собі щось із того, що знайдеш у холодильнику. Буду пізно. Цьомки».

Спочатку злякався. Я — готувати? А потім подумав: а чому й ні? Може, за час карантину й навчуся. Недарма ж кажуть, що з чоловіків виходять чудові кухарі.

Відкрив холодильник і довго роздивлявся його вміст, думаючи, з якого кулінарного шедевру почати. Зупинив свій вибір на бутербродах із ковбасою.

Утамувавши голод, визирнув у вікно подивитися, що там відбувається. На окутаній густим смогом вулиці ні душі. Лише вдалині промайнула фігура людини в протигазі. Чи то мені привиділося?

Ввімкнув ноутбук і поліз у мережу почитати новини.

Повідомляють, що троє хворих народних депутатів пішли на поправку й були виписані з відділення інтенсивної терапії. Засмутився. Перейшов у розділ новин культури. Пишуть, що відома кінозірка заявила, що більше ніколи не зніматиметься оголеною. Засмутився ще більше й вимкнув до біса ноутбук.

Вирішив, що для того, або відігнати невеселі думки, треба чимось зайняти себе. Спробував полежати на дивані. Різні думки все одно лізли в голову. Особливо думки про оголену кінозірку.

Подумав, що так діла не буде. Треба зайнятися чимось корисним. Згадав, що дружина вже давно просить зняти пилососом павутиння, що зібралося під стелею на балконі.

Поліз до комори діставати пилосос. Отримав по голові шаховою дошкою й коробкою із міксером, що з’їхали з верхньої полиці. Знайшов дві вудки з ліскою. Довго намагався згадати, звідки вони, бо сам ніколи в житті не рибалив. За півгодини таки знайшов пилосос і вирушив із ним на балкон.

Коли намагався дотягнутися трубою пилососа до павутиння, у пилосос затягнуло з десяток шкарпеток, що сушилися на балконі.

Півгодини безуспішно намагався від’єднати від пилососа відсік, до якого збирається пил і сміття. Вирішив трясонути пилосос як слід. Усі нутрощі агрегату разом зі шкарпетками вивалилися на підлогу, окутавши мене хмарою пилюки. Кіт стрибонув із дивана на купу пильних шкарпеток і почав гратися.

Дві години витратив на те, аби відчистити підлогу й кота. Виправ шкарпетки й повісив їх на балкон. Помітив, що тепер їх чомусь непарна кількість. Махнув на те рукою.

Відчув, що трохи втомився від хатніх клопотів. Вирішив перепочити і трішки почитати. Вмостився на дивані з томиком лицарського роману. Два місяці тому почав його читати, а все ніяк не просунуся далі першого розділу.

Спочатку читалося важко, але вже за три сторінки поринув із головою спочатку в сюжет, а потім у здоровий глибокий сон.

Наснилося прекрасне: карантин нарешті зняли й можна вільно пересуватися! На радощах мотонув за місто, на природу. Гуляю лугами, вдихаючи на повні груди свіже повітря, наповнене ароматами квітів. Наче безтурботний метелик, пурхаю над жовтими кульбабками. Аж тут раптом піді мною щось клацає й гострі сталеві зуби капкана впиваються в ліву ногу. Різкий біль пронизує все тіло…

Тут я із криком прокинувся. Виявилося, що волохата звірюга знову вчепилася мені в ногу. Поплентався на кухню годувати ненажеру.

Подумав, що не годиться спати вдень. Треба більше рухатися.

Відправився на прогулянку. Зробив два кола від коридору до спальні й назад. На третьому колі завернув до кухні, бо відчув, що вже зголоднів від такої активності.

З’їв холодну котлету. Навчений гірким досвідом, розігрівати не став — учора спробував підігріти й коли відходив від плити із гарячою пательнею в руках, наступив на хвіст коту. Потім півдня відчищав кухню від жирних плям. А котлету тоді так і не знайшов. Може, закотилася куди. Або кіт знайшов її раніше за мене.

Підживившись, сів за ноутбук погортати стрічку новин. Відкрив розділ «Події у світі».

«У штаті Арканзас на полях виявили гігантські кола та ієрогліфи. Місцеві фермери впевнені, що то справа рук інопланетян. Пізніше поліція з’ясувала, що то справа рук комбайнера, який заснув за кермом».

«Поліція Мадрида влаштувала погоню за 80-річним пенсіонером на електричному інвалідному візку, щоб оштрафувати його за порушення карантину. Оштрафували ще й за перевищення швидкості».

«Зоотехніки з англійського графства Гемпшир стверджують, що в них на фермі народилося порося, яке вміє розмовляти».

Перейшов до розділу вітчизняних новин.

«У Кривому Розі хворий Н. покусав двох санітарів і втік із лікарні після госпіталізації. У місті задіяли оперативний план «Перехоплення»».

Виключив до біса комп’ютер. Вирішив, що краще вже книжку почитаю. Вмостився на дивані зі своїм лицарським романом.

Занурився в читання. Головний герой зібрав до купи свої обладунки й вирушив у похід. Три дні скакав він полями й долинами… Від того безкінечного скакання мене укачало — заснув.

Наснилося, що замучила мене спрага і я побіг до крамниці через дорогу за пивом. Там зачинено. Побіг на сусідню вулицю до іншої крамниці — і там замок на дверях. Ну, думаю, треба бігти до супермаркету — той точно працює. Аби було швидше, попрямував навпростець через парк. Бачу — попереду патруль із собакою. Раптом згадую, що вискочив із дому без маски й без документів. Та ще й у парку шляюся! З переляку стрибаю в чагарник. Думаю, пересиджу там, може, пройдуть мимо й не помітять мене.

Причаївся й чекаю. Аж тут чую якесь дивне дзеленчання. Що воно таке? Звідки? Роздивився навкруги — нічого немає. А воно все дзеленчить і дзеленчить. Що за чортівня? Тільки цього мені й не вистачало, ще патруль почує. Потім дзеленчати припинило, зате почало грюкати, наче хтось ногою у двері колотить. І звідкись здалеку долинає жіночий голос, дуже схожий на голос моєї дружини: «Та відчиняй вже! Ти що там, заснув?!»

Тут я прокинувся. Виявилося, що дружина повернулася з роботи й тарабанить у двері. Ключ забула, розтяпа. Поплентався відчиняти.

Коли після вечері вкладалися спати, побачив на люстрі шкарпетку. Подумав, що завтра треба буде зняти її так, щоби дружина не побачила, а то ще почне розпитувати, що тут відбувалося. І спитав себе подумки: коли ж це все закінчиться? Скільки ще доведеться сидіти під цим домашнім арештом? З тими думками й заснув.