Це оповідання було написане для літературного конкурсу «Дозвольте запросити вас у школу», який спільно проводили портал «Експеримент» і видавництво «ArtHuss». Тема конкурсу: школа, шкільне життя і все, що з ним пов’язане. Не можу сказати, що це цікава для мене тема, але я все ж таки вирішив розважитись і взяти участь у конкурсі. Оповідання присвячене спогадам про школу, але не зовсім звичним (пояснення буде нижче, після тексту оповідання).

Посилання на твори, які перемогли в конкурсі, можна знайти на сторінці з результатами конкурсу.

Читати далі →

Ця історія — не якась небилиця. Події, про які в ній йдеться, сталися насправді. Автор записав усе зі слів одного з учасників цієї пригоди. Записав як є, хіба що трішки приправивши гумором, аби ця історія не була надто похмурою.

Отже, сталося це в одному з українських прифронтових міст. Був пізній весняний вечір.

Читати далі →

О десятій тридцять ранку двері приймальної відчинились і до приміщення зайшов Артем, як завжди бадьорий і усміхнений.

— Привіт! — весело привітався він.

З-за комп’ютера висунулася голова Ольги:

— А, це ти. Привіт! Що, знову тиняєшся без діла?

— Чому ж без діла? Я відповідаю за креативну частину нашої роботи, тож коли я навіть просто прогулююсь офісом, мій мозок генерує нові геніальні ідеї.

Читати далі →

Федір Іванович закінчив роботу над звітом, зберіг файл і відправив електронною поштою.

— Клята звітність! — пробурмотів він. — Пів дня нею займався. Треба трохи перепочити.

Він зиркнув на двері кабінету: зачинені. Його пальці спритно пробіглися клавіатурою, набираючи потрібну адресу. На екрані комп’ютера з’явилася головна сторінка інтернет-журналу «Playboy».

Читати далі →

Мені урвався терпець. Я усвідомив — так більше тривати не може. Треба щось робити. І допомогти мені може тільки старий друзяка Геннадій. Тож я зателефонував йому. Сказав, що становище дуже складне та потребує особистої зустрічі. Геннадій пообіцяв примчати, як тільки зможе.

За годину у вхідні двері подзвонили, і я пішов відчиняти. До моєї оселі впливла висока постать Геннадія. Цей Аполлон, як завжди, був ретельно поголений і вдягнений бездоганно: у темно-сірому костюмі та світло-блакитній сорочці з краваткою. Приміщення вмить заповнив вишуканий аромат чоловічого парфуму.

Читати далі →

Олексій Петрович обіцяв зателефонувати у середу, але так і не зробив цього. У четвер зранку Лариса вирішила зателефонувати йому сама. Вона не могла пояснити чому, але в неї з’явилось чітке відчуття, що щось іде не так. Угода зривається.

Лариса дістала мобільний і набрала номер Вітковського. На іншому кінці довго не відповідали і вона вже хотіла натиснути «відбій», як раптом хтось промовив:

— Слухаю!

Читати далі →

Прокинувся рано — десь о першій дня. Спав би довше, але кіт розбудив. Цей хвостатий терорист чи то їсти схотів, чи то просто зовсім озвірів — вчепився зубами у великий палець моєї лівої ноги.

Поплентався на кухню й дав малому негіднику пакетик корму. Зварив собі кави. Після другої філіжанки стало потроху прояснюватися в голові.

Читати далі →

Коли мені було вісім років, батьки влітку відвезли мене та мого брата Грицька, на два роки старшого за мене, до баби з дідом у село. Батьки, певно, хотіли спекатися двох малих розбишак до кінця канікул і хоч трохи перевести подих, але їхній план не спрацював — терпець у баби з дідом урвався вже на другий день після нашого приїзду.

Читати далі →

Якось насіли на мене друзі — давай, мовляв, Ромчику, шуруй влаштовуватися на роботу. А то, мовляв, дістало нас постійно тебе пивом пригощати, бо в тебе завжди ані копійчини в кишені.

Проти колективу не попреш — довелося шукати роботу.

Влаштувався я кур’єром, пошту розносити. У перший робочий день мій начальник, Петро Семенович, вводив мене в курс справи:

Читати далі →

Коли мені було років десять чи одинадцять, у школі нам дали завдання підготувати розповідь про якусь цікаву професію.

У професіях я геть не розумівся, тож попхався до бібліотеки, щоби зібрати матеріал.

Годину чи дві я тинявся поміж стелажами й ніяк не міг знайти щось підходяще, як раптом помітив на одній з полиць книжку з назвою «Різник із Пельникарскої». Авторка — Віолетта Зоряна.

Читати далі →